“Селище”

poselokУперше, якщо рахувати зі шкільних часів, я перечитав “Селище” Кіра Буличова. Хоча, точніше буде сказати не “перечитав”, а “згадав”. Виявилося, що я пам’ятаю більшість сюжетних сцен із точністю до конкретних фраз. Це мене не здивувало, бо навіть не берусь підрахувати скільки разів я колись відкривав видання 88-го року з обкладинкою-золотушкою. Багато.

Роман і сьогодні читається не менш захоплююче. Це драматична, напружена історія робінзонади екіпажу космічного корабля з Землі, що впав на планеті далеко від розвіданих космічних шляхів. Ті, що вижили, як могли пристосувалися до нового дому, але не покинули мрію повернутися назад, до дому справжнього. А для цього треба буде важким небезпечним шляхом через гори дійти до корабля і полагодити зв’язок.

Що мене по-справжньому здивувало – так це жанр “Селища”. Колись я вважав, що читав фантастику у її загальному розумінні. Але за сучасними критеріями “Селище” – не просто фантастика, а ще й типовий young adult.

Головні герої тут – підлітки. Нове покоління “робінзонів”, на яке батьки покладають особливі надії. Дорослі герої виступають як наставники, носії знання, інколи – як каталізатори певних подій. Але сюжет уперед завжди рухають молодші, і наповнений він характерними підлітковими хвилюваннями, протестами й бажанням знайти себе й довести іншим безумовну правильність свого вибору.

“Селище” майже бездоганно пройшло випробування часом. Роман абсолютно не втратив актуальності, не загубив темп і інтригу. Номінально у бібліографії Буличова він відноситься до циклу оповідань про доктора Павлиша. Хоча тут Павлиш діє як другорядний персонаж – і це добре. Беручи до уваги сучасні соціальні зміни, він неприємно вражає своїм сексизмом і відвертою інфантильністю. Добре, що Павлиш з’являється тільки епізодично й не псує загального враження.

Advertisements

“Дике літо в Криму”

Wild-summerПригоди Наталочки, з якої Зірка Мензатюк познайомила нас у “Таємниці козацької шаблі”, продовжилися на кримському узбережжі. Туди Наталочка разом із батьками їде на “дикий” відпочинок.

Специфічна літня романтика (гори, море, ліси!) змішана тут з інтригою пошуків скарбів. На мобільний дівчини приходять таємничі повідомлення, з яких Наталка дізнається про коштовний срібний пояс, захований татарами під час вигнання з Криму. Звичайно, героїня не може втратити шанс відшукати його, а місцеві діти їй допомагають.

Недоліки й переваги “Дике літо…” має майже ті ж самі, що й перша книга. Повість чудово написана й легко читається. Атмосфера захоплюючого літнього відпочинку і враження від багатої кримської природи передаються пречудово. Але авантюра зі скарбами не витримана як слід – час від часу сюжет начебто забуває про неї. І не зовсім зрозуміло навіщо пані Манзатюк перетягнула з першої частини Антипко – хлопця-антагоніста. Хіба що заради підтримання зв’язку між книгами, бо його роль у подіях тут набагато слабша.

Одночасно, не зважаючи на недосконалість сюжету, “Дике літо в Криму” – це хороший взірець дитячої літератури для популяризації історії й патріотичного виховання. Тема вигнання татарів із Криму проходить червоної стрічкою через всю книжку. Мимоволі дізнаєшся хоча б загальні подробиці. Та й сам Крим постає як болюче питання. Сьогодні – це окупована територія, а кримські татари знову під тиском (тільки вже не радянської, а російської влади).

Окрім того “Дике літо…” влучно нагадує, що з колишніми ворогами українці вже помирилися. Бились колись і з поляками, і з турками, але знайшли спосіб більш-менш спокійно й поважно ставитись один до одного. А ось с московитами, на жаль, як було все складно, так і залишається. І про такі історичні спостереження в гострому сьогоденні не можна забувати.

The Hate U Give

TheGateUGiveШістнадцятирічна Старр Картер живе в США, у бідному «кольоровому» районі, але їздить у доволі престижну школу разом із білими підлітками. Суворий і принциповий тато навчає її не боятися захищати права темношкірих, але бойфренд Старр – білий, і дівчина хвилюється, що батьку це зовсім не сподобається. Старр обожнює своїх друзів дитинства, але втомилася від їхнього криміналізованого оточення. Водночас її товариші зі школи надто переймаються питаннями першого світу і просто не помічають погано прихованого расизму, з яким постійно стикається майже будь-яка темношкіра людина.

Іншими словами, Старр постійно балансує на межі між двома соціальними світами. І робить це доволі вдало, доки полісмен не вбиває на очах дівчини її темношкірого друга. Старр – єдиний свідок цієї трагедії, що ставить її перед достобіса складним вибором: усе замовчувати й дати владі виправдати вочевидь винуватого копа, або хоробро заявити про все вголос і зруйнувати свій так старанно збудований нейтральний образ (і стосунки з друзями разом із ним).

The Hate U Give вийшла на початку 2017-го і згенерувала навкруги себе надзвичайно потужний хайп. Неймовірно, але це той самий випадок, коли такий гамір абсолютно виправданий. Книжка бадьора, відверта й реалістична. Характер Стар виписаний живо й достовірно: вона кмітлива, енергійна, з гарним почуттям гумору. З її допомогою Енджі Томас влучно коментує соціальні деталі, перетворюючи книгу на потужний антирасистський меседж.

Я розумію, що основний конфлікт – суто американський. Питання насильства поліції за океаном звучить надто гостро. Через це важко позбутись відчуття, що книга експлуатує гарячу тему. Але й неможливо ігнорувати той факт, що The Hate U Give справді класно написана. Таким і повинен буде сучасний гострий соціальний Young Adult.