The Strange Weather

StrangeWeatherДобірка з чотирьох абсолютно не схожих між собою історій, що залишила доволі неоднозначне враження. З впевненістю можу сказати лише, що порівняно короткі оповідання Джо Гіллу вдаються краще, ніж повноцінні романи (як, наприклад, повільний “The Fireman”). Але навіть і в такому форматі Гілл і близько не бездоганний.

Відкриває збірку новела Snapshot. Її дія відбувається у 80-х. Незграбний хлопець з американської провінції зустрічає у своєму місті небезпечного таємничого чоловіка. Той завжди має із собою камеру-полароїд, яка – про що ми швидко дізнаємось – може вкрасти пам’ять і спогади в тієї людини, яку фотографують. Snapshot має передбачуваний сюжет, приємну ностальгічну атмосферу й динамічний темп подій. От тільки замість того, щоби закінчити розповідь у момент емоційного піку, Гілл “тягне” історію ще пару десятків сторінок і це псує попередні враження.

Loaded абсолютно позбавлена містики. Це типова сучасна спекуляція на трьох гарячих проблемах американського суспільства: расизмі, вільного доступу до зброї й масштабних пожежах. За форматом Loaded витримана між детективом і трилером, а Гілл показує себе як мастер саспенса. Ми знаємо, що головний герой точно натисніть на гачок і вб’є випадкових громадян – це його єдиний спосіб помститися світу за надуману несправедливість. Головна героїня – журналістка місцевого видання, яка, на жаль, вже зустрічалася раніше з такими ось “зарядженими” чолов’ягами – має викрити зловісний план. На тлі цих перегонів набирає сил величезна пожежа, що погрожує спалити місто.

Як і Snapshot, друга новела засмучила фіналом. Я не буду розповідати його зміст. Але скажу, що він занадто раптовий. Склалося враження, що Гілл відчув, як його твір летить у бік доволі очевидного кінця, це йому не сподобалось, і він вирішив просто перервати розповідь на ефектному моменті.

Aloft знайомить нас із чоловіком, що опинився на хмарі. Тобто в прямому сенсі – застряг на хмарі, коли стрибав із парашутом із літака. Сюрреалістичний твір, що схожий на передсмертні галюцинації, у яких дивна “хмарна” реальність змішана з інтимними спогадами.

Остання новела – Rain – постапокаліптична драма, у якій часто падає кристалічний дощ. Він знищує все на своєму шляху, трощить автомобілі, вбиває людей і тварин, нищіть інфраструктуру. Головна героїня з дивним ім’ям і прізвищем Honeysuckle Speck, вибирає момент прояснення в небі і йде з передмістя Денвера до центру міста, щоби побачитись із татом своєї загиблої коханої. Honeysuckle не здогадується, що справжня причина апокаліпсису ховається поруч із нею.

Гілл писав Rain, щоби відволіктися від серйозного й суворого The Fireman. Тому новела має специфічний абсурдний настрій і доволі часто звертається до чорного гумору. Але задум розгадали не всі. Відчувається, що Гіллу непогано вдається жанр постапока, і з первинної ідеї “кристалічних опадів” могло б вийти дещо більш цікаве, ніж самоіронічний літературний експеримент.

P.S. Збірка Strange Weather була видана російською, але у відверто халтурному перекладі. Якщо вирішите взятись за книгу, оберіть за можливістю, оригінальне видання.

Advertisements

Abe Sapien

AbeУ Міньолаверсі стався апокаліпсис. Страшенні монстри різного калібру, що були ув’язнені в товщі землі і глибоко під водою, вирвалися на поверхню. Тепер вони бадьоро руйнують цивілізацію й полюють на людей. Одних просто вбивають, інших перетворюють на таких само монстрів.

Світовий порядок – який би він там не був – миттєво знищено. Великобританії вже немає, частини Азії теж. Агенція B.P.R.D. намагається хоча б локально підтримувати ситуацію під контролем, але ресурсів і рук не вистачає. До того ж один із головних агентів – Абрахам “Ейб” Сапієн – подався в самоволку.

У Сапієна криза самоідентифікації – він сам монстр за мірками пересічної людини. Тому вважає, що все, що відбувається, якось із ним пов’язано. Йому постійно маряться епізоди з минулого життя, коли він ще був чоловіком, а не потворою. Шукаючи відповідь на питання “Хто я?”, Ейб подається до мандрівки залишками Сполучених Штатів.

Abe Sapien був би дійсно класним коміксом, якщо б вмістився у дві або три збірки (п’ять стандартних випусків у кожній). На жаль, сюжет тут розтягнутий у серію аж із дев’яти томів.

Спочатку комікс трохи шокує жорстоким реалізмом. Надзвичайний контраст, якщо останнє, що читав із Міньолаверсу – це веселі пригоди молодого Гелбоя. Але поступово історія втягується у звичний ритм і формат такого собі пост-апокаліптичного роад муві, і раптом з’ясовується, що більшість сюжетних ситуацій уже десь бачив. Наприклад, в The Walking Dead, Sweet Tooth або в The Last of Us…

Ейб зустрічає попутників, намагається, як може, їм допомагати. Разом вони мандрують з однієї локації в іншу, а справи поступово стають усе гіршими. Сапієн вперто ухиляється від долі й ніяк не наважиться дізнатися правду про себе. Сюжет його слушно чекає й нудно тупцює на місці, повторюючи жанрові шаблони і драматичні сцени. Вбивають ще одного попутника, ще одне містечко розкриває свій страшний секрет (про який легко було здогадатися через штампи), Ейб згадує ще один шматочок свого минулого, і… все повторюється.

У підсумку Abe Sapien запам’ятався лише декількома сценами й персонажами, а сюжетно – більше втомив, ніж зацікавив.