Joe Golem: Occult Detective

JoeGolemВ альтернативній версії історії в середині 20-х років Нью-Йорк було частково зруйновано потужним землетрусом. Сорок років потому Велике Яблуко нагадує похмурий варіант Венеції: унаслідок зсуву кори мегаполіс масштабно підтопило, вулиці перетворилися на канали, а в покинутих кварталах і під водою ховається багато неприємних і небезпечних секретів.

Дехто Саймон Черч, англієць із таємничим минулим і знавець окультних наук, допомагає Нью-Йоркський поліції в розслідуванні найзагадковіших справ. Оскільки сам Черч через свій поважний вік рідко має змогу брати у, так би мовити, “польовій роботі”, його очима й руками виступає напарник Джо Голем – класичний hard-boiled детектив у капелюсі-федорі, плащі, з револьвером 38-го калібру й серйозними особистими проблемами.

Джо страждає від кошмарних снів, у яких він бачить криваві сюжети із середньовічної Європи, де відьми полюють на людей. Для захисту від цієї напасті один із монахів наважується порушити заборону церкви на використання прадавніх магічних знань і створює голема – величезного чоловіка з глини – з єдиним завданням. Знищити відьом.

Черч знає про видіння Джо. Але все, чим він може зарадити – це хитрий трав’яний чай, що викликає в напарника тимчасову амнезію. Детально розібратися в психічних розладах Голема Саймон не хоче – на це просто немає часу, бо потреби охорони міста від темних сил завжди стають на перше місце.

Комікс-серія Joe Golem складається з невеликих напружених історій, які хоча й пов’язані загальною хронологією, але в принципі можуть бути прочитані в будь-якій послідовності. Справа в тому, что кожен сюжет побудований за однаковою формулою: коротке знайомство з містом; презентація нової загрози й початок розслідування; видіння Голема, що дивним чином переплутані з реальністю Нью-Йорка; протистояння детектива із супротивником; фінал, у якому Саймон швидко замітає сліди і вгамовує напарника черговою філіжанкою чаю.

Ці самоповтори – головний недолік серії. Вона пречудово намальована, має нестандартний сетінг, цікавих персонажів, інтригу з характерними елементами палп-пригоди. Майк Міньйола і Крістофер Голден вигадують потужні артефакти, німецьких шпигунів, підводних монстрів, зомбі, відьом, окультних фанатиків. Це все по-своєму захоплює, але Joe Golem ніколи не розповість вам жодної тайни своїх персонажів, і навіть не спробує змінити сетінг і умови сценарію. Цей комікс – як манлива платівка, що застрягла на одному місці. Чекаєш, що історія якось продовжиться й розкриє нові деталі, натомість вона повторюється з самого початку знов і знов.

Advertisements

The Strange Weather

StrangeWeatherДобірка з чотирьох абсолютно не схожих між собою історій, що залишила доволі неоднозначне враження. З впевненістю можу сказати лише, що порівняно короткі оповідання Джо Гіллу вдаються краще, ніж повноцінні романи (як, наприклад, повільний “The Fireman”). Але навіть і в такому форматі Гілл і близько не бездоганний.

Відкриває збірку новела Snapshot. Її дія відбувається у 80-х. Незграбний хлопець з американської провінції зустрічає у своєму місті небезпечного таємничого чоловіка. Той завжди має із собою камеру-полароїд, яка – про що ми швидко дізнаємось – може вкрасти пам’ять і спогади в тієї людини, яку фотографують. Snapshot має передбачуваний сюжет, приємну ностальгічну атмосферу й динамічний темп подій. От тільки замість того, щоби закінчити розповідь у момент емоційного піку, Гілл “тягне” історію ще пару десятків сторінок і це псує попередні враження.

Loaded абсолютно позбавлена містики. Це типова сучасна спекуляція на трьох гарячих проблемах американського суспільства: расизмі, вільного доступу до зброї й масштабних пожежах. За форматом Loaded витримана між детективом і трилером, а Гілл показує себе як мастер саспенса. Ми знаємо, що головний герой точно натисніть на гачок і вб’є випадкових громадян – це його єдиний спосіб помститися світу за надуману несправедливість. Головна героїня – журналістка місцевого видання, яка, на жаль, вже зустрічалася раніше з такими ось “зарядженими” чолов’ягами – має викрити зловісний план. На тлі цих перегонів набирає сил величезна пожежа, що погрожує спалити місто.

Як і Snapshot, друга новела засмучила фіналом. Я не буду розповідати його зміст. Але скажу, що він занадто раптовий. Склалося враження, що Гілл відчув, як його твір летить у бік доволі очевидного кінця, це йому не сподобалось, і він вирішив просто перервати розповідь на ефектному моменті.

Aloft знайомить нас із чоловіком, що опинився на хмарі. Тобто в прямому сенсі – застряг на хмарі, коли стрибав із парашутом із літака. Сюрреалістичний твір, що схожий на передсмертні галюцинації, у яких дивна “хмарна” реальність змішана з інтимними спогадами.

Остання новела – Rain – постапокаліптична драма, у якій часто падає кристалічний дощ. Він знищує все на своєму шляху, трощить автомобілі, вбиває людей і тварин, нищіть інфраструктуру. Головна героїня з дивним ім’ям і прізвищем Honeysuckle Speck, вибирає момент прояснення в небі і йде з передмістя Денвера до центру міста, щоби побачитись із татом своєї загиблої коханої. Honeysuckle не здогадується, що справжня причина апокаліпсису ховається поруч із нею.

Гілл писав Rain, щоби відволіктися від серйозного й суворого The Fireman. Тому новела має специфічний абсурдний настрій і доволі часто звертається до чорного гумору. Але задум розгадали не всі. Відчувається, що Гіллу непогано вдається жанр постапока, і з первинної ідеї “кристалічних опадів” могло б вийти дещо більш цікаве, ніж самоіронічний літературний експеримент.

P.S. Збірка Strange Weather була видана російською, але у відверто халтурному перекладі. Якщо вирішите взятись за книгу, оберіть за можливістю, оригінальне видання.

“Таємниця козацької шаблі”

MysteryOfTheSaberКмітлива Наталочка раптово дізнається про козацьку шаблю, яку начебто було знайдено на місці однієї з давніх битв. Відомо, що реліквія потрапила не в ті руки, і теперь її хочуть продати і вивезти за кордон. Змову обов’язково треба перешкодити. За містичних обставин привид козака обирає Наталочку і її батьків для виконання важливої місії.

“Таємниця козацької шаблі” – це пригодницька повість для читачів молодшого/середнього шкільного віку. Не знаю, чесно кажучи, що говорять стандарти “Нової української школи”, а за старими правилами цю книжку рекомендували до читання у 5-му класі.

Повість чудово написана – у Зірки Мензатюк легка лаконічна літературна мова з гарними описами і влучними порівняннями. Специфічний настрій пригод “Таємниця…” створює буквально з перших сторінок.

А ось сюжет, як на сьогодні, здався відверто примітивним, навіть враховуючи цільову аудиторію. Детективні елементи дещо штучні. Пошуки шаблі доволі грубо тягнуть читача від одної української фортеці до іншої, і через це повість нагадує гарячкову екскурсію, ніж повноцінний художній твір.

Раджу читати “Таємницю…” раніше зазначеного вище рекомендованого віку. Молодші читачі (чи слухачі) навряд чи звернуть увагу на недоліки, зате дізнаються про цікаві історичні події й місця.

“Країна розваг”

JoylandРоман-спогад про події одного довгого літа в середині сімдесятих, коли головний герой цієї історії влаштувався працівником у старий парк розваг. У нього була особлива атмосфера й моторошна загадка, пов’язана зі вбивством, що сталося колись на одному з атракціонів.

“Країна розваг” – книга досвідченого письменника, який чудово розуміє, що в житті бувають речі набагато страшніші за клоунів із каналізації. Ті, хто чекали від роману більш-менш звичної відповідності жанру горор, було розчаровані – це очевидно з деяких відгуків на goodreads.

“Країна розваг” – доволі зворушливий психологічний роман, який тільки ховається за обгорткою містичного трилеру. Цією книгою Кінг не намагається налякати. Страшилок, чогось паранормального в ній мало. Є натомість трошки детективу. І багато радощів і драм звичайних людських відносин, а також – точно виписаної гострої ностальгії за молодістю.

Rasputin: The Voice of the Dragon

RasputinНезважаючи на назву Rasputin – більше не про Распутіна, а про одного з ключових героїв Міньолаверсу – молодого Тревора Бруттенхольма.

Він уже деякий час ретельно вивчає окультні науки, але паранормальне йому відомо більше теоретично, ніж практично. Зустріч із Гелбоєм ще попереду, а поки Тревор працює на англійську контррозвідку. Допомагає розшифровувати перехоплені повідомлення агентів Німеччини напередодні Другої світової.

Одна з таких шифровок здається Бруттенхольму підозрілою, але шефи не бажають витрачати час на офіційне розслідування. Тревор бере коротку відпустку і їде до англійської провінції перевірити все сам.

І не помиляється.

Rasputin – абсолютно типова історія у форматі палп-пригоди, яку можна очікувати від останніх stand alone коміксів Міньоли. Усі фірмові елементи на місці: таємний культ, артефакти, нацисти, зомбі, привиди, магія… Здивував хіба що сам Распутін. Я очікував зловісного грубого мужика, а отримав доволі спокійного, навіть сумного трохи містика, що кориться долі. Несподівано.

Окремо комікс хочется похвалити за класний арт Крістофера Міттена. Якби не він, Rasputin справляв би значно слабше враження.

“Цілодобова книгарня містера Пенумбри”

PenumbraСправжня хіпстерська містика із Сан-Франциско. Історія, герой якої влаштовується на роботу в таємничий книжковий магазин із чудернацькими відвідувачами й “секретним” відділом заборонених видань.

Перші глави створюють враження, що книжка ось-ось перетвориться на міське фентезі, яким усі його зазвичай уявляють. І десь у крамниці відкриються двері в прихований чарівний світ, що завжди був поруч (але який не можуть побачити “звичайні” люди).

Але нічого такого не відбувається.

Можна вважати це спойлером: у сюжеті немає магії. Замість неї – дива хмарних технологій. А також стартапи, бейгли, лофти, капустяни фреши й сучасне мистецтво. Так, розповідаючи тайни книгарні, Робін Слоун м’яко іронізує із сучасних трендів і типових заморочок країн першого світу.

Його книжка здається ідеальним засобом ескапізму: вона актуальна, швидко захоплює, її легко читати. А ще вона виконує хитро спланований фокус: наприкінці пригод сюжет виштовхує героя в “нормальне” (без жодного натяку на містику) місто, а читача – у реальний світ.

Герой, слід зазначити, приймає такий поворот подій легко й безтурботно. Він – як і ми всі – радий піддатися вірі в чарівні сили й бути цим ошуканим. І все ж робить правильний висновок: відчуття щастя й повноти життя не мають до магії жодного відношення.

Гарний приклад для наслідування.