“Тінь вітру”

ShadowsOfTheWindЯ побачив цю книжку в добірці творів у жанрі магічного реалізму й це остаточно переконало прочитати її. Я знав, що “Тінь” – перший роман популярного циклу. Але що від нього очікувати – не здогадувався.

Дія починається в Барселоні, якраз після закінчення Другої світової. Хлопець Даніель, головний герой, дізнається від свого батька про таємничий Цвинтар книжок – фактично, величезну заховану в місті бібліотеку, де зберігаються забуті твори. Там Даніелю дозволяють вибрати один том, щоби символічно стати його охоронцем. У руки хлопчика потрапляє “Тінь вітру” маловідомого автора Хуліана Каракеса.

Книжка виявляється настільки захопливою, що Даніель вирішує дізнатися всі можливі подробиці про її автора. Це рішення докорінно змінює життя хлопця. Адже з’ясовується, що історія створення роману щільно обплутана різними таємницями. Даніель починає розбирати їх шар за шаром, непомітно для себе повторюючи, проживаючи в певних деталях біографію самого Хуліана Каракеса.

“Тінь вітру” смачно написана і чудово перекладена. Я не знаю іспанської, але жодного разу не виникало відчуття, що український переклад заважає стилю Карлоса Руїса Сафона. У нього цікаві детальні персонажі, текучі діалоги, а Барселона постає місцем безлічі тайн.

Щодо обіцяного магічного реалізму – його тут, будемо чесними, немає. Лише на початку сюжету здається, що ось-ось відбудеться дещо дійсно містичне. Згодом розумієш: “Тінь вітру” – це абсолютно життєва історія, але із сильною детективною інтригою і величезною кількістю неймовірних збігів обставин.

А ще “Тінь вітру” відчайдушно мелодраматична. Місцями – буквально на рівні латиноамериканського мила. Книга навіть регулярно проговорює вже знайому інформацію, як серіал повторює сам себе після рекламної паузи. І відкладає фінал, коли все, у принципі, уже з’ясовано. Це втомлює. “Тінь вітру” – гарний роман, який, на мою думку, був б значно кращим без подібних перебільшень.

Advertisements

“Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі”

TzkuruЯ люблю Муракамі за його специфічного головного героя. Від книжки до книжки цей герой, у принципі, не змінюється зовсім.

Це чоловік. Середніх літ або молодий. Не те щоби красень, але й не поганець. Спокійний, зосереджений, професіональний. Любить просту і смачну їжу, яку нерідко сам справно готує. Слухає класичну музику і джаз (а якщо це герой більш ранніх творів – то любить ще окремі треки класичного року чи рок-н-ролу).

Головна ж, як на мене, риса героя Муракамі – здатність приймати світ і події такими, якими вони є. Навіть якщо трапилася справжня трагедія або коїться якась незрозуміла чортівня. Герой не стане занадто довго рефлексувати, відчайдушно заламувати руки і віддаватися емоціям, а буде вперто, послідовно намагатися змінити ситуацію на краще. Відновити баланс.

Це майже супергероїчна властивість у сучасному складному хаотичному світі.

Можу помилятися (через те що банально забув подробиці інших романів), але мені здалося, що в “Безбарвному Цкуру…” Муракамі вперше робить свого герой по-справжньому безпорадним. Начебто той поводиться як завжди. Але вміння бачити речі такими, якими вони є, і намагання точно збалансувати елементи свого життя на шальках умовних внутрішніх терезів йому вже не допомагають. Ззовні – майже чистий повсякденний дзен, а в середині – вічна мерзлота, яку герой сам розтопити не спроможній.

“Безбарвний Цкуру…” демонструє, що приваблива впевнена самодостатність не є запорукою щастя. І як би там не було людині хороше із самою собою, їй усе одно потрібен хтось ще.