“Космические лепешки”

SpaceDumplinsАмериканець Крейг Томпсон відомий передусім як автор комікса “Ковдри” (Blankets) – тонкої, ліричної розповіді про дорослішання, релігію, кохання, пошук себе і свого місця у світі. Це одна з тих робіт, яку можна сміливо рекомендувати тим, хто сприймає сам формат коміксу виключно зверхньо і скептично. Мовляв, це історії для дітей, не більше. Зазвичай, “Ковдри” швидко примушують відмовитися від такої категоричної й обмеженої позиції.

А ось останній твір Томпсона – “Космические лепешки” (Space Dumplins) – це дійсно дитяча історія. Головна героїня – дівчинка-підліток Вайолет, вирушає на пошуки свого тата, що взявся за виконання складної місії в космосі, і зник. Вайолет завітає на станцію художників-модельєрів, буде вивчати космічні звалища, потрапить у секретну лабораторію, опиниться в полоні, загубить старих друзів і знайде нових, і, звичайно, врятує татка.

Related image

За настроєм “Лепешки” трохи нагадують “Алісу” Буличьова. Хоча світ “Лепешек” набагато абсурдніший. При чому за цією обгорткою і веселими відчайдушними пригодами заховано немало гострих соціальних тем. Класова нерівність, расизм, цькування, відсутність виховної системи, що ставилася б до дітей із повагою, а не знущанням тощо. Тобто, ця начебто нескладна історія з туалетним гумором (а він подобається дітям, що поробиш) насправді ставить низку важливих запитань, що можна і треба, навіть обговорювати.

У цьому й полягає головна привабливість “Лепешек”: Томпсону вдалося створити світ і героїв, що запам’ятовуються; розставити моральні наголоси в потрібних місцях і втриматися від нудного проповідництва правил “правильного” світу. Чудовий результат!

Advertisements

Joe Golem: Occult Detective

JoeGolemВ альтернативній версії історії в середині 20-х років Нью-Йорк було частково зруйновано потужним землетрусом. Сорок років потому Велике Яблуко нагадує похмурий варіант Венеції: унаслідок зсуву кори мегаполіс масштабно підтопило, вулиці перетворилися на канали, а в покинутих кварталах і під водою ховається багато неприємних і небезпечних секретів.

Дехто Саймон Черч, англієць із таємничим минулим і знавець окультних наук, допомагає Нью-Йоркський поліції в розслідуванні найзагадковіших справ. Оскільки сам Черч через свій поважний вік рідко має змогу брати у, так би мовити, “польовій роботі”, його очима й руками виступає напарник Джо Голем – класичний hard-boiled детектив у капелюсі-федорі, плащі, з револьвером 38-го калібру й серйозними особистими проблемами.

Джо страждає від кошмарних снів, у яких він бачить криваві сюжети із середньовічної Європи, де відьми полюють на людей. Для захисту від цієї напасті один із монахів наважується порушити заборону церкви на використання прадавніх магічних знань і створює голема – величезного чоловіка з глини – з єдиним завданням. Знищити відьом.

Черч знає про видіння Джо. Але все, чим він може зарадити – це хитрий трав’яний чай, що викликає в напарника тимчасову амнезію. Детально розібратися в психічних розладах Голема Саймон не хоче – на це просто немає часу, бо потреби охорони міста від темних сил завжди стають на перше місце.

Комікс-серія Joe Golem складається з невеликих напружених історій, які хоча й пов’язані загальною хронологією, але в принципі можуть бути прочитані в будь-якій послідовності. Справа в тому, что кожен сюжет побудований за однаковою формулою: коротке знайомство з містом; презентація нової загрози й початок розслідування; видіння Голема, що дивним чином переплутані з реальністю Нью-Йорка; протистояння детектива із супротивником; фінал, у якому Саймон швидко замітає сліди і вгамовує напарника черговою філіжанкою чаю.

Ці самоповтори – головний недолік серії. Вона пречудово намальована, має нестандартний сетінг, цікавих персонажів, інтригу з характерними елементами палп-пригоди. Майк Міньйола і Крістофер Голден вигадують потужні артефакти, німецьких шпигунів, підводних монстрів, зомбі, відьом, окультних фанатиків. Це все по-своєму захоплює, але Joe Golem ніколи не розповість вам жодної тайни своїх персонажів, і навіть не спробує змінити сетінг і умови сценарію. Цей комікс – як манлива платівка, що застрягла на одному місці. Чекаєш, що історія якось продовжиться й розкриє нові деталі, натомість вона повторюється з самого початку знов і знов.

Batman: Damned #1

BatmanDamned_1“Джокер мертвий” – так звучить хук першого номеру Batman: Damned.

Цей комікс дав офіційний старт імпринту DC Black Label, який буде випускати “дорослі” комікси (як нові, так і збірки класичних історій). Сподівання на дебют були великі, і треба зауважити, що тандем Брайана Аззаралло й Лі Бернехо не розчаровує. Принаймні, якщо казати суто про зміст пілотного випуску.

Він починається з кадрів Бетмена в кареті швидкої. Невідомо яка халепа сталася з темним лицарем, але відразу зрозуміло: справи кепські. Брюс тікає від лікарів і поліції. За звичкою кликає на допомогу Альфреда, але той не відповідає (чому, і взагалі де він – невідомо). На допомогу раптом приходить ніхто інший як Джон Константин. Тільки врятувати Бетса навряд чи можливо – він сам не розуміє, що коїться з ним і не пам’ятає подій минулої ночі, після якої копи знайшли в затоці тіло Джокера.

Batman: Damned недвозначно натякає, що перед нами делюксовий продукт. Подвійний за стандартний обсяг сторінок (інші видавництва назвали б це Oversized Issue, DC “скромно” ставить позначку Book One). Збільшений формат аркушів у друкованому варіанті. Сувора мінімалістична обкладинка.

Всередині детальний арт. Гнітючі вулиці Готєму. Відчуття безумства і відчаю, які генерує Брюс Уейн, який вкотре дійшов до фінальної межі. Влучно виписаний текст із характерними нуарними інтонаціями супроводжує з першої до останньої сторінки.

Не знаю як Бетмен виплутається цього разу. Можливо, фінал розчарує (до речі в цій серії буде лише три випуски). Але Batman: Damned інтригує. Сподіваюся, він запропонує більше, ніж просто густу атмосферу і драматичні гарчання Уейна.

BatmanDamned_1_pic

P.S. Якщо ви раптом чули скандальні новини про комікс, у якому зображено пеніс Бетмена, то так, це – Batman: Damned, паперова версія (цифрову піддали цензурі). Тільки нервова збудженість навкруги цієї деталі мені відверто незрозуміла. Не думав, що сьогодні когось можна здивувати картинкою пеніса в офіційному дорослому виданні. Ну а по-друге, вочевидь неможливо так довго маскуватися під головного холостяка Готема, не маючи на готові цей важливий орган.

Nimona

NimonaНеймовірний комікс, який поєднує специфічну добру “дитячу” наївність і бурхливу вигадливість.

Тут злодій, якого боїться все королівство, намагається бути добрим і не вбивати людей просто так, а його помічниця вміє в секунду перетворюватись у будь-яку тварину.

Тут король дає прес-конференції, які транслюють на телебаченні (а вільний від телевізора час народ проводить на ярмарках і лицарських турнірах).

У цьому світі можна замовити в замок піцу й навіть подзвонити знайомому, використовуючи аналог «Скайпа», щоби потеревенити про нові теорії змови, що стосуються експериментів місцевих дослідників магії.

Nimona вигадала авторка Ноель Стівенсон. Як і Lumberjanes — її інший надзвичайно популярний комікс – ця історія не просто захопливі пригоди, а дослідження на тему дружби, справжніх цінностей і важливості вміння розуміти один одного.

Надзвичайно душевна книжка!

Rasputin: The Voice of the Dragon

RasputinНезважаючи на назву Rasputin – більше не про Распутіна, а про одного з ключових героїв Міньолаверсу – молодого Тревора Бруттенхольма.

Він уже деякий час ретельно вивчає окультні науки, але паранормальне йому відомо більше теоретично, ніж практично. Зустріч із Гелбоєм ще попереду, а поки Тревор працює на англійську контррозвідку. Допомагає розшифровувати перехоплені повідомлення агентів Німеччини напередодні Другої світової.

Одна з таких шифровок здається Бруттенхольму підозрілою, але шефи не бажають витрачати час на офіційне розслідування. Тревор бере коротку відпустку і їде до англійської провінції перевірити все сам.

І не помиляється.

Rasputin – абсолютно типова історія у форматі палп-пригоди, яку можна очікувати від останніх stand alone коміксів Міньоли. Усі фірмові елементи на місці: таємний культ, артефакти, нацисти, зомбі, привиди, магія… Здивував хіба що сам Распутін. Я очікував зловісного грубого мужика, а отримав доволі спокійного, навіть сумного трохи містика, що кориться долі. Несподівано.

Окремо комікс хочется похвалити за класний арт Крістофера Міттена. Якби не він, Rasputin справляв би значно слабше враження.

Abe Sapien

AbeУ Міньолаверсі стався апокаліпсис. Страшенні монстри різного калібру, що були ув’язнені в товщі землі і глибоко під водою, вирвалися на поверхню. Тепер вони бадьоро руйнують цивілізацію й полюють на людей. Одних просто вбивають, інших перетворюють на таких само монстрів.

Світовий порядок – який би він там не був – миттєво знищено. Великобританії вже немає, частини Азії теж. Агенція B.P.R.D. намагається хоча б локально підтримувати ситуацію під контролем, але ресурсів і рук не вистачає. До того ж один із головних агентів – Абрахам “Ейб” Сапієн – подався в самоволку.

У Сапієна криза самоідентифікації – він сам монстр за мірками пересічної людини. Тому вважає, що все, що відбувається, якось із ним пов’язано. Йому постійно маряться епізоди з минулого життя, коли він ще був чоловіком, а не потворою. Шукаючи відповідь на питання “Хто я?”, Ейб подається до мандрівки залишками Сполучених Штатів.

Abe Sapien був би дійсно класним коміксом, якщо б вмістився у дві або три збірки (п’ять стандартних випусків у кожній). На жаль, сюжет тут розтягнутий у серію аж із дев’яти томів.

Спочатку комікс трохи шокує жорстоким реалізмом. Надзвичайний контраст, якщо останнє, що читав із Міньолаверсу – це веселі пригоди молодого Гелбоя. Але поступово історія втягується у звичний ритм і формат такого собі пост-апокаліптичного роад муві, і раптом з’ясовується, що більшість сюжетних ситуацій уже десь бачив. Наприклад, в The Walking Dead, Sweet Tooth або в The Last of Us…

Ейб зустрічає попутників, намагається, як може, їм допомагати. Разом вони мандрують з однієї локації в іншу, а справи поступово стають усе гіршими. Сапієн вперто ухиляється від долі й ніяк не наважиться дізнатися правду про себе. Сюжет його слушно чекає й нудно тупцює на місці, повторюючи жанрові шаблони і драматичні сцени. Вбивають ще одного попутника, ще одне містечко розкриває свій страшний секрет (про який легко було здогадатися через штампи), Ейб згадує ще один шматочок свого минулого, і… все повторюється.

У підсумку Abe Sapien запам’ятався лише декількома сценами й персонажами, а сюжетно – більше втомив, ніж зацікавив.