Bloody Rose

BloodyRose Bloody Rose продовжує дебютну трилогію Ніколаса Імса, розпочату романом Kings of the Wyld. За офіційною сюжетною хронологією проміжок між цими історіями становить шість років. Не особливо багато, як на перший погляд, але різниця відчувається одразу після завершення початкових глав сіквелу.

Навряд чи помилюсь, якщо скажу, що на початку роботи над Bloody Rose у пана Імса був приблизно такий вибір: написати пряме продовження, використовуючі знайомих героїв і подачу сюжета, або спробувати щось нове.

У першому варіант Імс майже гарантовано отримав би звинувачення в самоплагіаті.  Крім того, звична формула у разі повторного використання не дала б необхідного вибухового ефекту. Тому Ніколас Імс логічно обрав другий шлях.

Свіжий погляд на події забезпечує новий центральний персонаж – це молода дівчина Тем, яка працює в таверні і знає про легендарних найманців ну майже все, що можливо дізнатися з місцевих пліток. Попри хвилювання батька вона сама мріє приєднатися до однієї з банд. А як відомо: коли чогось сильно бажаєш, то бажане в решті-решт отримуєш. Тільки-но реальність не завжди збігається зі мріями.

Розчарування в ідеалах – один із головних мотивів роману. Цим Bloody Rose помітно відрізняється від легкої й авантюрної першої книги. В Kings of the Wyld минуле героїв часто провокувало гумористичні й інколи навіть абсурдні ситуації. А під час читання ніколи не зникало почуття, що у фіналі – незважаючи на всі перешкоди – все буде добре. Нова історія в рази більш драматична й похмура. Персонажі банди The Fable, до якої потрапляє Тем, від свого минулого постійно страждають і майже нічого не можуть із цим подіяти, окрім як забутися в черговій “виставі” на бойовій арені або “перебити” думки і спогади спиртним і важкими речовинами.

Найсумніше те, що Імс абсолютно передбачувано педалює цю тему аж до половини книжки. Тем спочатку, звичайно, в захваті від нової компанії. Але поступово із шаф її компаньйонів починають випадати скелети і навсібіч розбігатися таргани, а Тем розуміє, що життя найманця, м’яко кажучи, не відповідає красивому змісту балад.

Ці одкровення відбуваються ну дуже повільно й очікувано. І заради них роман постійно відкладає справжній старт великого сюжетного конфлікту. А коли нарешті з’являться злодій-некромант, то з’ясовується, що на жаль Імс не вигадав нічого кращого за велику орду монстрів, яка (абсолютно як і в першому романі) виступає головною загрозою. До того ж набрати захопливий ритм першої частини Bloody Rose банально не встигає. У сіквелі сильно меньше цікавих сюжетних знахідок і занадто багато монотонних екшен-сцен.

Тому вважаю експеримент зі зміною формату не особливо вдалим. Хоча за сміливість і готовність до змін Ніколас Імс безумовно заслуговує повагу.

Advertisements

Kings of the Wyld

KingsOfTheWyldЯк зазначено в офіційних нотатках до книги: Ніколас Імс – мешкає в Канаді, любить каву і віскі, обожнює відеоігри. Вивчав театральне мистецтво, але вирішив стати письменником.

Його перший роман виявився надзвичайно вдалим завдяки влучній ідеї: а що, як узяти більш-менш звичний фентезі світ і уявити, що його головні герої – це банди найманців, створені за аналогією до класичних рок-груп? У кожної банди є гучне ім’я, яскравий фронтмен і певна репутація – як на полі бою так і поза його межами. Банди постійно влаштовують тури, мандруючи від однієї арени до іншої, де збирають натовпи глядачів і феєрично б’ються з монстрами. Хоча можуть погоджуватись і на спеціальні персональні контракти (теж зазвичай пов’язані з “видаленням” якоїсь нечисті).

Монстри зі свого боку відповідають тим, що після довгих років відсиджування в диких хащах, збираються у величезну орду й беруть в облогу одне з центральних міст. Там раптово опиняється дочка одного з центральних персонажів цієї історії. Він не має іншого вибору, як зібрати свою колишню банду і вирушити на відчайдушну рятувальну місію.

Kings of the Wyld неймовірно насичена подіями. Ніколас Імс вдало використовує фентезі-штампи, щоби не витрачати зайве місце на сторінках для пояснення правил, за якими працює вигаданий ним світ. Натомість він концентрується на створенні цікавих неідеальних героїв, які викликають симпатії завдяки своїй дружбі, бурхливому минулому (яке поступово розкривається читачеві) і щирому бажанню попри що врятувати ситуацію. У романа шалений темп і великий набір оригінальних ідей. Це майже ідеальна авантюрна пригода: з гумором, лірикою, романтикою й постійними драматичними твістами.