“Дике літо в Криму”

Wild-summerПригоди Наталочки, з якої Зірка Мензатюк познайомила нас у “Таємниці козацької шаблі”, продовжилися на кримському узбережжі. Туди Наталочка разом із батьками їде на “дикий” відпочинок.

Специфічна літня романтика (гори, море, ліси!) змішана тут з інтригою пошуків скарбів. На мобільний дівчини приходять таємничі повідомлення, з яких Наталка дізнається про коштовний срібний пояс, захований татарами під час вигнання з Криму. Звичайно, героїня не може втратити шанс відшукати його, а місцеві діти їй допомагають.

Недоліки й переваги “Дике літо…” має майже ті ж самі, що й перша книга. Повість чудово написана й легко читається. Атмосфера захоплюючого літнього відпочинку і враження від багатої кримської природи передаються пречудово. Але авантюра зі скарбами не витримана як слід – час від часу сюжет начебто забуває про неї. І не зовсім зрозуміло навіщо пані Манзатюк перетягнула з першої частини Антипко – хлопця-антагоніста. Хіба що заради підтримання зв’язку між книгами, бо його роль у подіях тут набагато слабша.

Одночасно, не зважаючи на недосконалість сюжету, “Дике літо в Криму” – це хороший взірець дитячої літератури для популяризації історії й патріотичного виховання. Тема вигнання татарів із Криму проходить червоної стрічкою через всю книжку. Мимоволі дізнаєшся хоча б загальні подробиці. Та й сам Крим постає як болюче питання. Сьогодні – це окупована територія, а кримські татари знову під тиском (тільки вже не радянської, а російської влади).

Окрім того “Дике літо…” влучно нагадує, що з колишніми ворогами українці вже помирилися. Бились колись і з поляками, і з турками, але знайшли спосіб більш-менш спокійно й поважно ставитись один до одного. А ось с московитами, на жаль, як було все складно, так і залишається. І про такі історичні спостереження в гострому сьогоденні не можна забувати.

Advertisements

“Цілодобова книгарня містера Пенумбри”

PenumbraСправжня хіпстерська містика із Сан-Франциско. Історія, герой якої влаштовується на роботу в таємничий книжковий магазин із чудернацькими відвідувачами й “секретним” відділом заборонених видань.

Перші глави створюють враження, що книжка ось-ось перетвориться на міське фентезі, яким усі його зазвичай уявляють. І десь у крамниці відкриються двері в прихований чарівний світ, що завжди був поруч (але який не можуть побачити “звичайні” люди).

Але нічого такого не відбувається.

Можна вважати це спойлером: у сюжеті немає магії. Замість неї – дива хмарних технологій. А також стартапи, бейгли, лофти, капустяни фреши й сучасне мистецтво. Так, розповідаючи тайни книгарні, Робін Слоун м’яко іронізує із сучасних трендів і типових заморочок країн першого світу.

Його книжка здається ідеальним засобом ескапізму: вона актуальна, швидко захоплює, її легко читати. А ще вона виконує хитро спланований фокус: наприкінці пригод сюжет виштовхує героя в “нормальне” (без жодного натяку на містику) місто, а читача – у реальний світ.

Герой, слід зазначити, приймає такий поворот подій легко й безтурботно. Він – як і ми всі – радий піддатися вірі в чарівні сили й бути цим ошуканим. І все ж робить правильний висновок: відчуття щастя й повноти життя не мають до магії жодного відношення.

Гарний приклад для наслідування.