The Cold War: A New History

TheColdWarПорівняно сучасна (перша публікація цієї книги була у 2005-му році) спроба аналізу подій Холодної війни, починаючи з закінчення Другої Світової й до зникнення з мапи Радянського союзу.

Написано дещо сухо, але одночасно об’єктивно. Автор вправно балансує між позиціями наддержав і пропонує доволі критичний аналіз ключових подій протистояння. Сподобалася велика кількість цитат із мемуарів, щоденників, спогадів. Особливо – думки політичних і військових лідерів щодо ядерної зброї. Спочатку її вважали ультимативним козирем, але швидко зрозуміли, що практична користь ядерних зарядів невелика, а шанс розпочати ланцюгову реакцію тотального знищення занадто високий.

Якщо ви не особливо знайомі з історією Холодної війни, то знайдете в книзі немало цікавих фактів. Блеф Хрущова про обсяг ядерної зброї в СРСР наприкінці 50-х (якої насправді було лічені одиниці); впертість Мао Цзедуна, що не хотів визнавати культ Сталіна; паніка в США після того, як радянська ракета збила літак-шпигун U-2, а його пілот попри ціничні сподівання залишився живий і потрапив у полон; тощо.

Окрема глава присвячена Горбачову, якого вважають людиною миру на Заході, і майже не зрадником – на теренах колишнього СРСР.

Власне, на розпаді Союзу автор ставить крапку. Але події сьогодення вже закликають доповнити аналіз новою главою. Очевидно, що Росія під керуванням Путіна тужиться повторно створити у світі другий політичний полюс, повернути під свій безпосередній контроль хоча б найближчі країни, і тим самим виводить глобальний конфлікт на новий рівень. США й Росія сперечаються через балістичні ракети, Трамп у своєму скандальному стилі загрожує стримати Росію завдяки нарощуванню ядерного арсеналу, НАТО раптово отримала новий сенс існування, а країни Європи серйозно і відкрити говорять про ризки війни.

Дещо нагадує, чи не так?

Advertisements

Rasputin: The Voice of the Dragon

RasputinНезважаючи на назву Rasputin – більше не про Распутіна, а про одного з ключових героїв Міньолаверсу – молодого Тревора Бруттенхольма.

Він уже деякий час ретельно вивчає окультні науки, але паранормальне йому відомо більше теоретично, ніж практично. Зустріч із Гелбоєм ще попереду, а поки Тревор працює на англійську контррозвідку. Допомагає розшифровувати перехоплені повідомлення агентів Німеччини напередодні Другої світової.

Одна з таких шифровок здається Бруттенхольму підозрілою, але шефи не бажають витрачати час на офіційне розслідування. Тревор бере коротку відпустку і їде до англійської провінції перевірити все сам.

І не помиляється.

Rasputin – абсолютно типова історія у форматі палп-пригоди, яку можна очікувати від останніх stand alone коміксів Міньоли. Усі фірмові елементи на місці: таємний культ, артефакти, нацисти, зомбі, привиди, магія… Здивував хіба що сам Распутін. Я очікував зловісного грубого мужика, а отримав доволі спокійного, навіть сумного трохи містика, що кориться долі. Несподівано.

Окремо комікс хочется похвалити за класний арт Крістофера Міттена. Якби не він, Rasputin справляв би значно слабше враження.

“Інтернат”

InternatВчитель Паша з невеличкого селища їде в місто, що забрати з інтернату свого племінника. У місті, і взагалі навкруги, війна. Точних географічних назв у романі немає, але зрозуміло, що мова йде про Дебальцеве. Січень-лютий 2015-го. Українська армія залишає позиції, на її місце приходить “рускій мір”.

І до своїх, і до чужих Паша ставиться однаково підозріло. Принаймні на початку його страшної триденної подорожі туди й назад.

Герой “Інтернату” – це начебто збірний образ пересічного українця. До влади довіри немає. До війська – теж. Паша раптом розуміє, що його примітивне життя до війни мало свій шарм и сенс, до яких він тепер жадає повернутися. Хочется, щоби війна шла собі далі без нього. Щоби його залишили в спокої. Але ситуація час від часу вимагає робити непростий ініціативний вибір.

Інтернат і його мешканці – це, можливо, сам Донбас. Подібні аналогії провести не важко. Не особливо приємна місцевість і мешканці, якщо поспіхом подивитися збоку. Але люди, як і скрізь, є нормальні, а є мудаки. Просто не треба робити швидких висновків і вчитися жити разом. Говорити один одному правду й поважати за це.

Роман, безумовно, психологічно важкий. Перед ним я читав спогади Олександра Данилюка, тому в моїй уяві реальні події мов би нашаровувались на художні. Хоча, здалося, що не особливо-то історія Жадана вийшла надуманою. Занадто сильно болить, щоби додатково щось вигадувати.