Pushing Ice

PushingIceЗалишившись під великим враженням від збірки оповідань Аластера Рейнольдса Beyond the Aquila Rift я вирішив спробувати якийсь його “справжній” великий роман. Братися за серії бажання не було, тому зупинився на самостійній історії під назвою Pushing Ice (вперше була видана у 2005 році).

Її дія відбувається в не особливо далеко майбутньому. Людство вже опанувало сонячну систему і, теоретично, готово до стрибку до зірок. Але на заваді стають технології. Поки вчені шукають можливості розігнати кораблі до швидкості світла, йде некваплива колонізація вже відомого космосу. Але всі буденні плани миттєво відкладаються, коли Янус – один із супутників Сатурна – раптом самостійно сходить зі своєї орбіти і вирушає в невідомому напрямку.

З’ясовується, що Янус – і не супутник зовсім, а втілення якоїсь інопланетної технології. Ясна річ, її хочуть перехопити і вивчити, от тільки готувати спеціальну експедицію для цього нема коли. Наздоганяти Янус доручають простому шахтарському кораблю. Зазвичай він полює на комети чи астероїди з корисними копалинами, але раптом його команді довіряють найважливішу місію в історії людства.

Pushing Ice поєднує в собі атмосферу й певні сюжетні елементи різних жанрів. Тут, наприклад, є дещо від “Чужого” – характерний страх зустрічі з абсолютно невідомим, темним, небезпечним Янусом емоційно схожий на перше побачення з кораблем Інженерів. У романі є також епізоди робінзонади, коли героям треба вигадувати нові засоби виживання серед мертвого космосу, пристосовуватися до нових умов. Певна річ, не обійшлося тут психологічних драм – ситуація екстремальна, і нерви витримують не у всіх.

Роман вкрай насичений подіями й має непередбачуваний фінал. У книжці є буквально два-три коротких моменти, коли загальний темп трохи знижується, щоби дати тексту можливість зосередитися на характерах персонажів, їхніх внутрішніх хвилюваннях. Але решта сторінок – це масштабна космічна авантюра, у якій відстежуються улюблені Рейнольдсом фантазії про подорожі між зірками, ідеї щодо збільшення тривалості життя й роздуми про те, як змінюється персональне відчуття часу й подій на цьому тлі.

Pushing Ice трохи псує лише затягнутий конфлікт між двома головними героїнями. Він занадто мелодраматичний, а сценарій до того ж одноманітно використовує неприязнь персонажів для створення нових проблем. Через це Pushing Ice мені інколи (раптово) нагадував “Сто років самотності” Маркеса. І я би не сказав, що це було доречно.

Але це єдиний, як здалося, недолік роману. І він не такий і важливий у загальному контексті історії.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s