Bloody Rose

BloodyRose Bloody Rose продовжує дебютну трилогію Ніколаса Імса, розпочату романом Kings of the Wyld. За офіційною сюжетною хронологією проміжок між цими історіями становить шість років. Не особливо багато, як на перший погляд, але різниця відчувається одразу після завершення початкових глав сіквелу.

Навряд чи помилюсь, якщо скажу, що на початку роботи над Bloody Rose у пана Імса був приблизно такий вибір: написати пряме продовження, використовуючі знайомих героїв і подачу сюжета, або спробувати щось нове.

У першому варіант Імс майже гарантовано отримав би звинувачення в самоплагіаті.  Крім того, звична формула у разі повторного використання не дала б необхідного вибухового ефекту. Тому Ніколас Імс логічно обрав другий шлях.

Свіжий погляд на події забезпечує новий центральний персонаж – це молода дівчина Тем, яка працює в таверні і знає про легендарних найманців ну майже все, що можливо дізнатися з місцевих пліток. Попри хвилювання батька вона сама мріє приєднатися до однієї з банд. А як відомо: коли чогось сильно бажаєш, то бажане в решті-решт отримуєш. Тільки-но реальність не завжди збігається зі мріями.

Розчарування в ідеалах – один із головних мотивів роману. Цим Bloody Rose помітно відрізняється від легкої й авантюрної першої книги. В Kings of the Wyld минуле героїв часто провокувало гумористичні й інколи навіть абсурдні ситуації. А під час читання ніколи не зникало почуття, що у фіналі – незважаючи на всі перешкоди – все буде добре. Нова історія в рази більш драматична й похмура. Персонажі банди The Fable, до якої потрапляє Тем, від свого минулого постійно страждають і майже нічого не можуть із цим подіяти, окрім як забутися в черговій “виставі” на бойовій арені або “перебити” думки і спогади спиртним і важкими речовинами.

Найсумніше те, що Імс абсолютно передбачувано педалює цю тему аж до половини книжки. Тем спочатку, звичайно, в захваті від нової компанії. Але поступово із шаф її компаньйонів починають випадати скелети і навсібіч розбігатися таргани, а Тем розуміє, що життя найманця, м’яко кажучи, не відповідає красивому змісту балад.

Ці одкровення відбуваються ну дуже повільно й очікувано. І заради них роман постійно відкладає справжній старт великого сюжетного конфлікту. А коли нарешті з’являться злодій-некромант, то з’ясовується, що на жаль Імс не вигадав нічого кращого за велику орду монстрів, яка (абсолютно як і в першому романі) виступає головною загрозою. До того ж набрати захопливий ритм першої частини Bloody Rose банально не встигає. У сіквелі сильно меньше цікавих сюжетних знахідок і занадто багато монотонних екшен-сцен.

Тому вважаю експеримент зі зміною формату не особливо вдалим. Хоча за сміливість і готовність до змін Ніколас Імс безумовно заслуговує повагу.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s